Знайомимось з БАРАБАНОМ,можливо захочемо навчитись на ньому грати.

Казка "Барабан"

Жив на світі  Барабан.
Він був веселий, активний і дуже любив  гучні  звуки; тарабанив  скрізь і завжди,навіть не замислювався,що це може комусь не пообатись.Він голосно барабанив  за сніданком і під час сну,барабанив коли розмовляли  його батьки. Навіть коли  звучала  миловидна лірична  музика він продовжував барабанити свої  марші.
Одного разу  Барабан так онастогид усім  оточуючим,що його  вигнали на вулицю. Барабан, весело  тарахкаючи, викотився з будинку і радів,що нарешті  зможе порадувати  усіх своїми  веселими  маршами.Так він докотився до лісу і  зайшов до нього  весело  тарахкаючи  перестрибував   з  горбка  на  горбок. Сонце  сяяло,звінко  співали пташки, але Барабан  нічого небачив і нечув. Він з насолодою відстукував  веселий німецький  марш. Але у ритм  маршу почав увязуватись якийсь невідомий  звук, який  дуже  розсердив Барабан Він  почав  барабанити ще  голосніше так, що розірвалася  верхня  мембрана. Барабан  остовпів від неспоіванки і вже готовий  був  розревітися, але  в туж  мить  почув інший  звук,який  заважав йому  барабанити.В лісі хтось гірко  плакав.. Барабан  передумав   гніватись і покотився у напрямку  звуку. Посередині  сонячної  галявини стояв  великий пень, а на ньому  сиділо маленьке  мишеня і гірко  плакало. Барабан підкотився  до пенька і тихо  запитав:
Ти чого  рюмсаєш?
Мені  боязко, - відповіло  мишеня. Зранку всі  пішли незрозуміло куди, я залишився  один-однісінький, а тут ще  якесь  чудовисько  гупає по лісі.
- Не бійся, це чудовисько не буде  більше  гупати.А я залишуся  з тобою! Хочеш зі мною товаришувати?
-Так,хочу! – відповіло  мишеня  і витерло слізки.
З того часу Барабан більше не гуркотів  своїх веселих  маршів, а навчився  розповідати різні  цікаві   історіїї і звук його  став зовсім  інакшим. Мелодичним,приємним. А історій  він  міг  розповідати  безліч, тому що у нього було  багато друзів  в інших  країнах з якими він спілкувався  своєю унікальною  мовою - ритмічними  малюнками. Таку  мову  знали  барабани  всіх  країн. Вони могли розповідати  один одному все,що з ними траплялося.
Мишеня  дуже  гарно  подружилося  з барабаном і навіть навчилось на ньому грати?
А ти хочеш  навчитись грати на барабані???

Концерт для фортепіано з оркестром.

 Тепер  ми диригуємо  оркестром.

Починаємо вивчати партитури.

Приємного  перегляду.

Веселий класний час.

ГО "Майбутні  геніїї"  провела  веселий класний час у 8 Б класі   23 гімназії. Діти   із великим задоволенням працювали з психологом, презентували  свої  проекти "Країна наших мрій", грали на  шумових інструментах і брали  активну  участь у командних  перегонах.

                                                           

 

День Казки

                                             І    отримала   ось такі  нагороди

Дуже  цікаво  було отримати  новий   позитивний   досвід.

День Казки

                      Казочка  про  Манюню.

Жила була  дівчинка  Манюня. В неї звичайно  було    інакше ім’я, але  мама завжди  називала  її лагідно: «Моя  ти манюня». Татусь називав Оленкою, бабуся – моя квіточка, а дідусь купував  завжди всілякі  смаколики. Одного разу  мама принесла книжечку і сказала: «Манюня, в мене  для  тебе є сюрприз!». Манюня  разом з мамою  розглядала картинки в книжці. Мама розповідала про дитячий  садок, про  діток, про вихователів. Манюні  дуже  подобалось грати з дітками і можливо   вона також захотіла  ходити в дитячий  садок. Все ніби добре, але ж у тому  садку  не було  мами. А  без  мами  сумно і страшно. 

                                                                                                          

   

 Наступного  дня  Манюня з мамою  пішли на прогулянку. Мама повела Манюню в справжній  дитячий  садок познайомитись з вихователькою, з дітками. Манюні все  сподобалось у садочку, особливо коли вона міцно-міцно  тримала  маму  за  руку.

Наступив  той день, коли Манюню  відвели в садочок. І що саме несподіване для Манюні, це те,що мама її залишила там саму. Чужі  тітоньки, чужі дітки, все незнайоме, а мами поряд немає. Як же це тяжко чекати, коли прийде  мама, а може  вона не прийде  ніколи. Від цих думок сильно-сильно стискалось щось у грудях, а з очей  лились  сльози.

В дитячому садочку  була  одна цікавинка. До дітей у  групу  приходили різні іграшки. Звичайно вони не приходили самі. Їх приносила з собою  тьотя, яка з дітками  співала і  танцювала. Іграшки розповідали діткам різні  історії.    

Манюні  дуже  подобалось  розмовляти та співати разом  з ведмедиками та білочками.

 

Пройшло не так  багато часу і Манюня  зрозуміла, що в садочку вона буде гратися з дітками, а ввечері по неї прийде  матуся  чи татусь. Манюня вже не плакала, коли мама вранці відводила її до дитячого  садочка.

 

Матуся цілувала її і казала: « Манюня, будь розумницею, після  сну я по тебе прийду».Так розпочалося самостійне  життя  Манюні і воно  виявилось  дуже  цікавим.